жилі булі джунглі-джамалунгмі. і рєшили оні іспитать самураїв на прочность. і пошлі вони (самураї) в царство мутной рєкі і запутаних дерев. прєдводітєль-тарзан згатовіл руміну (див. ріцепд у соотв. роздєлє), оні пождалі і пожралі, отпілі трєть озіра Байкал і тогда в ніх прокинулось дике відчуття собствєнной дікості. і полєзлі два мауглі, да і тарзан показав себе, на ліанах гойдацца да по вєткам-стовбурам шастать. і ходілі оні до ізнєможонного просвітлення. тода раздобилі оні водіци і сєлі на бєрєгу нос у каробочку засовивать. а воно ж така справа, шо нє всьо шо влазіт вилазіт. от тябі і інь-янь. мало не дограліся оні до атрофації носа у одного з мауглів, але певно воврімю зупінилісь. дальше путь їх повів через ржавий мост шо ще скіфи у сарматов отбілі. а там гора панськая-обсєрваторная. но нєлюді всьо ввєрх дном перекинулі, осквєрнілі мєсто руминскоє, да прітон тамо сооруділі. прігорюнілісь проходімци джунглів, плюнулі та і пішли. а тут гроза в началє мая, котору так любіл поет. а машини-то не беруть странних одічавших, тож сєлі вони на раздовбаній зупинці під яким-таким-сяким-обисяким дахом, та і пєрєчєкали нінастьє. далі була пєщера тарзана, односторонні речі і дивини-розмови, але се вже іншая кніга. життям називається.
