схиливши тонку шию
на дереві повісилась осінь
іржаві пасма інеєм сивіють
листям гниють крихти відносин
на схилі дня останні промені
пускають кров із вени горизонту
і зміями обповзають рубінові струмені
сумніву тінь змазаний контур
схожий на мене схоже мертвий
як сірих відтінків гравюра асфальту
я теж буваю із болем відвертий
хоча не знімаю маску обдерту
сходи флейтовий блюз
пронизує морок кімнати
лью
вже не шукаючи вороття
і череп як дзига без осі хребта
ночі бездушність
із пляшки гіркого буття
розпиває самотність
і я...

0:36
10.02.12.