Металевий блиск дзеркала ділить мою пику навпіл,
а з нею й усе моє тіло.
Половина, що дебеліша - та зі реального,
"нармальнава", як деякі говорять.
Тонкорука й сутула - ніби хліб після тижня голоду,
що тамує, але смерть приносить.
Дати волю їй навряд волі вистачить.
Лиш вряди-годи слину ковтати,
Через плече тих, що страху не мають,
зазирючи..