Металевий блиск дзеркала ділить мою пику навпіл, а з нею й усе моє тіло. Половина, що дебеліша - та зі реального, "нармальнава", як деякі говорять. Тонкорука й сутула - ніби хліб після тижня голоду, що тамує, але смерть приносить. Дати волю їй навряд волі вистачить. Лиш вряди-годи слину ковтати, Через плече тих, що страху не мають, зазирючи..
