фторой подвіг Румикла у дівном краї, да в чудних зємлях жил да бил цигнаскій барон. і жив тот барон пріпіваючи, всьо шо хотів - мог сє пазволіть. і рєшил он животне яке пріобрєсті, шоб страху на людів і на чорта самого напустіть. і прівєзлі йому толі з Пєрсіі, толі з Ананасіі - огнінново мустанга, сіли яково хвате шоб всю зємлю-траву витоптать на світі. і дал барон імя мустангу - Росінант. посаділ на ціпок чугунний-прєчугунний, тяжолий-притяжолий. і стоял Росінант травку щіпал, да злості набірался на людєй за алчность, егоїзм і жажду павипєндріватса.
а в тєх краях прогулівался Румикл, папіросочку пересувал з одного края роту в інший, на дівок задивлялса да і у нєбіса поглядував. і вот пєрєд Румиклом восстал во всій мощі Росінант, злостію своєю вирвавши ціпок із мєста куда той був прібіт. і тєліпав грозно мустанг башкой, шипєл, фиркав, кидався какашкамі - наступав. а ціпок чугунний-пречугунний, тяжолй-претяжолий йєво хоть трохі здєржував, бо теліпався позаду. і очі єво були як огонь пекельний, і гріва развівалася як полуміа. почуяв Румикл запах смєртушкі із своїх шароваров да і папіросочку виронив. а мустанг всьо наближався. тада у Румикла промайнула одна цікава мисль, і он пошол навстрєчу тому Росінанту. і тіко ужо огнєний мустанг хотєл покончіть з Румиклом, як тот взяв да і поглаліл їво по башке, да по грівє огніной да нєчосаной. і став Росінант удівльонний, глаза вилупівши. і Румикл стояв тако само очі вилупівши. і дивилися оні друг на друга, а Румикл ще і гладіл башку мустангу.
через якєто врємя достал Румкл із узілка своєго скудного горбушку хлєба руминского і протянул мустангу. Росінант всосал як гіганскій пилєсос ентот продукт і дальше стояв як вкопаний. аж зненацько і молвіт чєловєчіскім голосом:
- чув, мужик... а тя як звать-то?
- та Румиклом клічуть сказочнікі всякі. а... вас як, пане вєлічать?
- Росінантом мєня вєлічать. я взагаліто нємєсний, і мені цей вьорк-енд-тревел ніхвіга не падобався, так я і... того... - мустанг всхліпнул - ...одічал совсєм.
- ну-ну, нє плакай Русік, всьо буде шовбепевбе.
- абіщаєш?
- разумєїтса, - отвєтіл Румикл, - я он якой байстрюк, а жизь в мянє начє і непогана. тим пачє в тябє буде.
- ухтишкі. ну тада прощай, Румикл, кадато іщо свідімся. як надо будєт кудой доскакать - свісні на всі чотири сторони, я і появлюся.
і разошлісь оні по разні сторони, шобе іщо кадато встрітиться. і було в них на душі одинаково хорошо.
так Румикл фторой свой подвіг совєршил.
Добавлено (2009-06-07, 7:07 Am)
---------------------------------------------
Добавлено (2009-06-07, 7:10 Am)
---------------------------------------------
трєтій подвіг Румикла
як і полагаітса Румикл ето гєрой(по данним развєткі-в-ліце-тьоткі-Свєткі - послєдній). потому кода хтось дума, шо он уже вмер - Румикл напоміна о сібє. саме главне - шо нєспіцальна. вопщім чіго тут мьод піть, треба історію вєдать. діло було так:
був спокойний вєчір, Румикл блукав рамантічними уліцами родного міста Суми, штат Україна, Руминія. його подорожавші папіроси, робота і хфілясовска задача чотирьохрука не давалі йому покоя. ішобе тут уважаємі нічо не перепуталі - уяснім одразу: Румикл вовсі не мислітєль. он кріатівщік. мислітєлі, хфілосяви і всякіє там будди - оні уже потом обсуждают і б'ютса обіссяними ганчірками, на теми шо їх кріатівіить гірой. і ось он опять рішив шось видумать, а воно нє получалось.
тоді чує Румикл голос людской начє:
- памагіті!!!!
гірой побіжав на голос. і баче... така картіна. лежить баба дірівяна і оре. шо з ней - ніпаняна. і вся якась кругла... дивина та й хана.
- ти хто?- пита її Румикл.
- я Матрьошка. токо п'яна Матрьошка, памагі мені Румикл!!!
- та як жиж тябі памочь? шотаке?
- я сама нє мєсна, із кацапщіни я. у мене шото всередині, а іще я п'яна.
- тьфу ти, які діла. і шо мені робить?
- хтонашо, крутіт мене у всі сторони. а я ору, бо дурная і мені страшно.
окінул їйо поглядом самурайскім Румикл, поглядом хладнокровним - баче в неї на пузі лінія шобе одкрить її. і всьо поняв Румикл. а Марьошка не поняла, бо п'яна була. і баче Румикл, шо і правда круте її якась сіла, одкрить хоче. ухватив Матрьошку Румикл і давай тримать. а сіла-то нє як в дірівяшкі, а посерйьозніше. аж упрів Румикл, а Матрьошка верещіть і питається крутітся.
- дура, ти, куда вириваїся!
- атпусті мене, я п'яна і ващє дурна, бо дірівяна баба я!!!
поняв гірой, шо патякать з ней бєсполєзно, і давай заклінанія проізносіть. прізивать сілу потусторонню. а сам трима Матрьошку - не пускає.
- мавчи, баба, ти ж Матрьошка - і всередині у тебе тожи Матрьошка. така ж дірівяна. будіш крутітса - іщє зламаїш.
- ніправда,- кричала Матрьошка,- так нібува.
- цить!
- атпусті мене!!
но Румикл нє пускав. тода сіла, шо крутила її - успокоїлась. Матрьошка мовчки лежала на клумбі - відімо размишляла.
тут ночь озарілась свєтом, появився екіпаж ангельскій. як положено - всі в бєлом, на екіпажу - хрестік.
- дє Матрьошка?
- ось,- каже Румикл,- чо ви так довго, іще ангілі...
- ну, по традіциї ми в останню мить всіда...
- паняна. забирайте, поки сіла її покинула. но она п'яна, і тут іще тухлі з нею, правда нашо Матрьошкі тухлі... забирайте общім.
і скриліся ангіли вначі. іщєз свєт і Румикл достал папіросу валшебну, шо дядька Чірнамор-Уріцкій для гіроїв робе, і пішов собі далі. і крутілась у нього в башкі Матрьошка... п'яна Матрьошка. і понімав он, шо це тобі не хфілясовія, де сів і размишляй. а туто всьо набагато сложніше. дєріво, яво порода, профілактіка трєщін, нужне обращєніє...
так Румикл третій свій подвіг совіршив.
