Я став перевертнем власної душі,
пью кров думок своїх, їм плоть своїх днів.
Саджаю на ланцюг власне тіло хтиве,
та, коли місяць уповні,
воно вилазить назовні.
Із страшним хрускотом ламаються кістки
кволих мрій моїх.
Розтоптані тяжкими снами вони гинуть уночі.
Я став перевертнем власної душі,
я закутий у кайдани власної броні,
озброєний коротким лезом пам'яті;
і в погляді моїх очей
калейдоскоп химерних днів і страшних ночей.
Я не хочу більше жити наче на війні.
Я ділю усіх навколо на своїх і ворогів.
Так, я знаю, самотужки не здолати це мені.
Я обвішаний, мов сріблом,ланцюгами із брехні,
і мій вирок - прикидатись, або згинути в пітьмі.
́́