Стіпашка виглянув із-за угла.
- Альо, пацан.
Василь сєл на ліжку і закурив, пєпєл збивав прямо на одіяло. Його очі напоміналі смаіліков - так же тупо дивились в пустоту. Стіпашкіна тєнь все щє віднєлась на полу за кутком. "Ну почіму людям деяким ввижається космічниє подорожі, розвьорткі простору, усякі там прічінно-слєдствєнні откровення, а у мене СТІПАШКА?????" - спрашував сам у себе Василь. А отвєта не було. Токо грязні постери Марлі і Хофманна та мятиє фантікі от етого "чудо-наркотіка".
Васілій пішов на кухню заварить чаю, Стіпашка як раз нарєзал халви і пріготовив льогкій завтрак - чай, халва і лимон. Василь сів за стол і став пить чай, всматріваясь в Стіпашкіни очі-пуговкі.
- Прікінь, Вася, - начав Стіпашка, - шо даже нє я твій глюк, а ми с тобой обоє чиїсь глюкі. От щас ти допьйош чай, і раптом окажетса, шо ти - не Вася, а Гріша, і живеш в Ялті, катаєш лєтом всякіх дебілов на надувном бананє, а кода холодаєт - ти на заработаниє бабкі нафігачуєся всякіх подозрітєльних таблєток. От тебе і глючить. Но ето скоро пройде.
Вася откусив півломтіка лимона і подкурив слєдующу сігарєту.
- Знаєш, шо, Стєпашка? Ти думаєш ти мене отета удівіл? Та мне ваще пофіг, шо там виясніца. Я чай пью, їм халву, общаюсь... йокалемене со Стіпашкой! Улавліваєш? Мене уже позно пугать, іди луччє по хорошему, ато суп із тебе зварю.
Стіпашка начал нєрвнічать. Слишно було як сзаді внизу зарипів якісь шов. Пуговкі вжаліся в тряпку.
- Е-е-е... Ну я навєрно пойду.
- Іді, давай. Нашол він, бачте, наркомана - я, шоб ти знав, нормальний пацан, Василь. Я б такоє точно не став би пробувать.
Стіпашка вже захлопнув за собой двері і глухо тупотів по сходам.
Вася открив холодільнік - там був томатний сок. Домашній. Он випив почті полбанкі і пошол взрємнуть, а кода проснувся, то за окном уже була Ялта, а ото всьо іщезло, як фантасмагорія, як сон, як прєдидущій бліц.

Гражданин в сером пальто нспешной походкой приближался к подъезду дома №47. У него в руке был потерый дипломат с оттесненной на нем аббревиатурой BTZ. Правда, если присмотреться, то между B и T можно было разглядеть скрытую от глаз пятном какой-то маслянистой жидкости литеру L. Пока гражданин переминался с ноги на ногу у входа в закрытое парадное, на него уставилась пара цепких глаз местной старожилы Виолетты Захаровны, которая вопросительно прошамкала четыре незнакомые для нее буквы:"Блитц!?!? Вы из ЖЕКа, поди, уважаемый??". В ответ мужчина отрицательно покачал головой. И только Виолетта Захаровна собиралась пристать к нему с расспросами, как из подъезда выскочил заяц с огромными перепуганными глазами, проскользнул между ними и понесся по проспекту в направлении центра. "Батюшки-святы," - всплеснула руками старуха, "да как же он на двух-то ногах. Да откуда же он взял...." Остальных слов гражданин в сером уже не слышал, за спиной у него захлопнулась тяжелая железная дверь, а сам он подымался по ступенькам на последний этаж, мысленно благодаря зайца за спасение от надокучливой бабки. "А все-таки странно, ведь вроде видел его где-то, ушастого этого. Может по телевизору...?" Погруженный в свои мысли, он добрался до верхнего, пятого этажа. Чердачная дверь, к его счастью, была распахнута. Гражданин неуклюже вскарабкался по короткой железной лесенке и очутился на крыше. Оглядевшись по сторонам он на секунду замер, но, обнаружив вокруг только унылые панельные очертания высоток, встряхнулся и засеменил по направлению к краю. Там гражданин остановился, присел и четкими, выверенными движениями сперва открыл свой дипломат, а потом извлек из него небольшой предмет прямоугольной формы. Человек постоял какое-то время, всматриваясь в черную круглую кнопку посередине, будто бы обдумывая ранее принятое решение. Немного поколебавшись он тряхнул головой, бросил грустный взгляд в пасмурное небо и зажал пульт до боли в пальцах. Послышались писк и жужжание, нарастающие с каждой секундой, а затем все вокруг вспыхнуло и заиграло желтым и красным. Наступил последний BLTZ...

Будда сидів под здоровенним деревом, стовбур був закручений, кабута водоворотом, а вєткі рослі пракчічіскі горізонтально. Всюду лєталі бабочкі, нєвідомо откуда луналі цикади-невідімкі, воздух і земля почті просохлі от доща.
Перед Буддой внєзапно появився якіто чувак. Відімо дух, возможно даже дєман.
- Сєржант Бацилко. Чєм занімаємся, дакумєнти прєдіавітє.
Будда утратіл ощутєніє гармонії.
- Та я ето, сіжу тут... ну як йо...
- Зачєм сідіш, кого ждьош? Піво нєбось хлищєш, ага?
Сєржант прісєл на корточкі, виразітєльно і размєрєнно випустіл струйку слюні мєжду собой і Буддой, остальне вистрєліл из-проміж зубов вбок. І снова уставився.
- Та я ж нічо такого не дєлаю, ну просто сіжу, - опять каже Будда.
- А дакумєнта ж відать німа, угадав?
- Так у нас жеж не паспортний рєжим...
Бацилко вскочив і уже свєрху вніз закричав, прідєрживая газовий балон на поясі:
- А ти ото шото панімаєш, ага?!! У нас мєжду прочім в розиску один по опісанію похож на тебе!!! Ліцом вніз, рукі за голову, всьо такоє!!!
І отак Будду повезли у абізяннік, там не проізошло нічо удівітєльного, хібашо одно. Будда пойняв, шо к просвєтлєнію надо би поторопіца, бо врємя друге, всьо інакше. Нуна бить на гребні волни, в тємє, і прочє. Старі фокуси не катят, подход не воспрінімаєтса. Нуна обрєсті другі якіто свойства, тада дємон Бацилко утрате нюх і одгризе собі хвоста. Все остальное - нюанси і комєнтаріі.

Коментаріі Далай Лами див. в Упанішадах і журналє "Саринь".

Хірург Сервелатко достав пожмакані аркуші бумагі із диркі в плюшевой ігрушкі.
- Жить буде. Но мєжду ушей останетса шов.
Аліса сиділа і кліпала.
- Токо ти, дєвочка, скажи йому хай не ворує больше нічо. А то такі ценні запісі моглі пропасть...
Аліса заулибалась, стало видно, шо в неї випав первий молочний зуб.
- Харашо, я тепер йо навчу, я теперь йо покажу.
Плюшевоє тєло запищало і дьорнулось. Ето хірург пощєкотав зайца у вухє. Сервелатко подивився на шов і удовлєтворітєльно хмикнул.
- Ступай, хуліган.
Не вспіла ігрушка злізти со стола, як Аліса запхала його в рюкзак і впріприжку(як уто на урокі фізри) поскакала до виходу.